Виразка шлунка (Виразкова хвороба)

Виразка шлунка — поліетіологічна хронічна патологія, що характеризується утворенням дефекту в стінці органа. Іноді у процес залучається підслизовий шар. Відрізняється рецидивним хвилеподібним перебігом із періодами ремісії та загострення. Захворюванням страждає приблизно 5–15% населення планети. Здебільшого воно зустрічається серед чоловіків віком 30–50 років. 

Етіопатогенез захворювання

Механізм розвитку процесу виразкоутворення пов’язують із порушенням співвідношення між дратівливими компонентами внутрішньошлункового вмісту та захисними особливостями внутрішньої оболонки органа. Якщо між тими чи іншими важелями є рівновага, то у людини не відбувається розвиток патології. У разі зниження протистояння або посилення агресивності стінка ушкоджується, утворюється ерозія, яка при прогресуванні трансформується на виразковий дефект.

Захворювання розвивається з більшою ймовірністю за наявності у людини причин, які провокують виразку шлунка:

• генетична схильність;
• зловживання спиртними напоями;
• великий «стаж» куріння;
• систематичні стресові ситуації;
• незбалансоване харчування;
• часте вживання гострої, кислої їжі;
• хронічні шлункові патології.

Крім того, впливає тривала терапія деякими лікарськими препаратами (НПЗП, стероїди та ін.).

Класифікація захворювання

Систематизація виразкової хвороби здійснюється за різними ознаками:

1. За присутністю патогенної флори всередині органа: асоційована та неасоційована (ідіопатична) з H. pylori.
2. Залежно від етіопатогенетичного механізму розвитку: первинна (самостійне захворювання) та вторинна (є симптомом інших патологій).
3. Локалізація: кардіальний, субкардіальний, антральний відділи, тіло шлунка, пілоричний канал.
4. За наявністю характерних симптомів: типова, атипова (безбольова).
5. За кількістю осередків поразки: одинична, множинна.

Є класифікація залежно від розмірів виразки: мала (до 5 мм), середня (6–19 мм), велика (20–30 мм), гігантська (> 3 см). 

Клінічні прояви

Виразкова хвороба – хронічне захворювання. Ремісія протікає без ознак виразки шлунка. Залежно від клінічного випадку цей період часто продовжується кілька місяців або років. Найбільш яскраво клінічна картина проявляється під час періоду загострення, який за тривалістю може становити від 30 до 60 днів. 
Симптоматика захворювання:

1. Основна ознака — больовий синдром, що дислокується в епігастрії. Може поширюватися на різні зони заочеревинного простору, під ребра (ліворуч або праворуч), у напрямку до серцевого м’яза, під ліву лопатку, поперек. Часто пацієнти мають дискомфорт незначної або середньої інтенсивності. У ⅓ випадків болючість може бути суттєвою. Недуг зазвичай пов’язують із прийманням їжі. Час виникнення болючих відчуттів (після або до їди) залежить від локалізації дефекту. 
2. Печіння під ложечкою (печія).
3. Швидке насичення при вживанні нормального обсягу їжі.
4. Зригування повітрям або шлунковим вмістом.
5. Напади нудоти.
6. Блювотний рефлекс на піку болю.
7. Галітоз, наявність білого нальоту на язиці.
8. Порушення акту дефекації (переважно у вигляді запору).

При тривалій відсутності лікування виникають ускладнення: кровотеча, перфорація, пенетрація виразки в розташовані поруч органи (підшлункова залоза, печінка, петлі кишки), звуження воротаря, малігнізація.

Діагностика захворювання

Обстеження з підозрою на виразку шлунка передбачають вивчення історії життя та хвороби пацієнта, пальпування, перкусію, аускультацію живота, лабораторне тестування та апаратні методики діагностики. Здебільшого гастроентеролог призначає:

• ОАК із формулою;
• біохімію кров’яної сироватки (білок, білірубін, холестерин, залишковий азот, сечовина та ін.);
• ОАМ;
• ЕКГ;
• оглядову рентгеноскопію органів живота;
• ультрасонографію заочеревинного простору;
• ЕГДС (езофагогастродуоденоскопія);
• швидкий уреазний тест для виявлення хелікобактеріозу. Його проводять під час ендоскопії;
• зондування шлунка.

Беруться зразки тканин для гістологічного дослідження.

Принципи терапії виразкової хвороби шлунка

Лікування виразки шлунка повинно проводитися комплексно, передбачає ряд заходів, спрямованих на купірування больового синдрому, небажаних наслідків патології. Стандартна програма включає дієтотерапію, фармакотерапію, оперативну хірургію (за потребою), позбавлення від алкогольної, нікотинової та кофеїнової залежностей.

Дієта при виразці шлунка

Щоб зменшити вираженість симптомів виразки шлунка, пацієнтам рекомендується дотримуватися режиму харчування, передбаченого дієтою №1 (за М. І. Певзнером). Частота приймання їжі – не менше ніж 5 разів. Об’єм порції – до 200 г. Температура їжі – 32–37 °C. Страви повинні містити необхідну кількість поживних речовин, мікро- та макроелементів, вітамінів. 
З меню виключають:

• спеції;
• гострі, кислі продукти;
• свіжі овочі, цитрусові;
• квасолю, горох, боби;
• житній хліб;
• гриби;
• жирне м’ясо;
• міцні м’ясні, рибні бульйони;
• консерви, копченості;
• алкоголь.

Переважно варто використовувати продукти, здатні швидко вбирати й нейтралізувати соляну кислоту (відварені овочі, нежирне парове м’ясо, риба, молоко, сир, сметана). Рекомендується урізноманітнити раціон кашами (особливо рис, вівсянка), киселем, ягідними мусами. Їжу треба ретельно пережовувати, щоб забезпечити кращий контакт харчової грудки зі слиною. Це сприяє швидшому перетравленню та евакуації грудки зі шлунка.

Медикаментозне лікування

Базисна противиразкова терапія містить у собі 3 групи лікарських засобів:

• препарати, що уповільнюють вивільнення HCl в шлунку (інгібітори протонного насоса);
• антацидні медикаментозні препарати;
• антагоністи гістамінових рецепторів (h2).

При інфекційній природі виразки шлунка для придушення патогенних мікроорганізмів призначають курс антибіотиків. Як протизапальні засоби зазвичай використовують препарати вісмуту. Вони не тільки усувають запалення, але й утворюють колоїдну захисну плівку (у комплексі з протеїнами). Для стимуляції регенерації виразок слизової оболонки показаний вітамін пантотенат (В5), а метилметіонінсульфонію хлорид (U) сприяє зниженню вироблення шлункового секрету, що прискорює загоєння ран.
При ускладненні стану незначною кровотечею використовують лазеротерапію, електрокоагуляцію, термокоагуляцію. Лікування в таких ситуаціях переважно ендоскопічне. При широкій кровотечі, прободних виразках, переродженні тканин у рак застосовують класичне хірургічне втручання.