Холецистит – запальний процес у стінках жовчного міхура (ЖМ), що супроводжується його функціональним розладом, а в деяких випадках формуванням конкрементів. На захворювання страждають близько 10 % населення. Найчастіше зустрічається у жінок середнього віку, які мають надлишок маси тіла. Діагностикою та лікуванням патології займається лікар-гастроентеролог.
Етіологія холециститу
Існує декілька теорій щодо механізмів розвитку запалення ЖМ. Найпоширеніші:
- Інфекційна. При дослідженні жовчі, конкрементів, стінки органу виявляють різноманітні патогенні кишкові мікроорганізми.
- Дискінетична. Атонія стінок міхура призводить до застою жовчі, порушення її відтоку, формування каменів, утворення токсинів, запалення.
- Ферментативна. Пошкодження жовчного міхура ферментами панкреатичного соку: холецистит у 45–90 % випадків протікає на тлі панкреатиту. Жовчна та панкреатична протоки з’єднуються в єдину печінкову протоку на рівні дванадцятипалої кишки (фатерів сосочок). При неможливості утворення часто відбувається панкреатопузирний рефлюкс (зворотній закид жовчі).
- Зміна хімічного складу жовчі внаслідок первинного ураження печінки.
- Судинна. Будь-які зміни міхурової артерії (здавлення, атеросклероз, тромбоз) призводять до порушень трофіки, кисневого голодування клітин, що стає причиною запальної реакції, а іноді некрозу.
- Холестероз. У 25–60 % пацієнтів із холециститом виявлено ліпоїдоз міхура.
- Імуногенна. Ушкодження стінок органу може бути спричинене гіперімунними реакціями.
- Інші механізми: різні дисфункції шлунково-кишкового тракту (дисбактеріоз, гепатит, запори, ін.).
Факторами, що провокують холецистит, можуть стати:
- спадковість;
- нераціональне харчування;
- часті пологи (зниження тонусу черевної стінки призводить до порушення моторики жовчного міхура);
- гіподинамія;
- вроджені аномалії розвитку гепатобіліарної системи;
- жовчнокам’яна хвороба;
- голодування;
- паразитози (лямбліоз, аскаридоз, опісторхоз);
- зловживання спиртним та курінням;
- дисбаланс гормонів в організмі;
- дискінезія жовчовивідних шляхів;
- заочеревенні пухлинні утворення, які здавлюють протоки міхура, тощо.
Класифікація холециститу
Існує декілька класифікацій холециститу в клінічній гастроентерології:
- За характером течії: гострий (з різким початком, вираженою клінікою) або хронічний (млявий) з розмитою клінічною картиною.
- За наявністю всередині порожнини каменів: калькульозний (85–90 % випадків) та некалькульозний (безкам’яний).
- За ступенем тяжкості симптоматики. Легка: симптоми слабо виражені, їх тривалість – не більш як 20 хвилин, біль проходить самостійно, загострення повторюється 1–2 рази/рік, тривалість загострення – 10–14 днів. Середня: стійка хворобливість, супроводжується диспепсією, напади повторюються понад 3–4 рази протягом року, їх тривалість – близько місяця. Тяжка: больовий синдром і диспепсія різко виражені, загострення – щомісяця, показано хірургічне лікування.
Клінічна симптоматика захворювання
Симптоми холециститу залежать від його характеру. Хронічна патологія характеризується хвилеподібним перебігом, у якому періоди ремісії чергуються з нападоподібним загостренням. Під час ремісії у пацієнтів ознаки захворювання відсутні або виражені дуже слабо у вигляді незначного дискомфорту в животі, можливі нудота (особливо після рясного вживання їжі), розлад дефекації.
Гостра форма та періоди загострення хронічного холециститу виявляються такими симптомами:
- напади болю різної інтенсивності (тупий, ниючий, пекучий) або відчуття тяжкості під правим ребром;
- порушення травлення, що супроводжується діареєю, нападами нудоти, посиленням блювотного рефлексу (маси, що виділяються з домішкою жовчі), втратою апетиту, підвищеним газоутворенням, гіркотою в роті;
- ознаки інтоксикації: гіпертермія, озноб, млявість, загальна слабкість, сонливість, пітливість, тахікардія.
При калькульозному холециститі до загальної картини додаються жовтянистість шкірних покривів, склер, знебарвлення калових мас, інтенсивно-бурштинове забарвлення урини. Можливі шкірні реакції на підвищений білірубін у вигляді висипань, що сверблять.
Діагностика холециститу
Діагноз встановлюється після опитування пацієнта, аналізу його скарг, терапевтичного огляду, проходження клініко-лабораторного, інструментального обстеження. Методи діагностики, що використовуються:
- загальноклінічний (з обов’язковим підрахунком формули) та біохімічний аналізи (печінкові проби, холестерин, білірубін, ін.) крові;
- ЗАС;
- дослідження калових мас (копрограма, прихована кров, наявність гельмінтів, ін.);
- фракційне дуоденальне зондування;
- ультрасонографія гепатобіліарної системи;
- холецистохолангіографія (рентгенографія жовчного міхура з протоками);
- ендоскопічна ретроградна холангіопанкреатографія із введенням рентгеноконтрастного барвника через ендоскоп;
- МР-холангіографія.
Лікування
Програма лікування холециститу залежить від типу захворювання. При легких формах, не ускладнених холелітіазом, використовують консервативні методи терапії, які передбачають:
- Дієтичне харчування. Передбачає невеликі дози їжі кожні 3–4 години. Їжа готується на пару або подається у тушкованому вигляді. З меню виключають жирні продукти (припустима незначна кількість олії), солодощі, газовані напої, випічку. Дієта при холециститі повинна бути збалансована за нутрієнтами, мікроелементами, вітамінами. Їжа вживається у теплому вигляді.
- Медикаментозну терапію: НПЗЗ (нестероїдні протизапальні засоби), анальгетики, спазмолітики, ферментні препарати (для поліпшення травлення). При інфекційному холециститі показані антибіотики. Якщо виявлено гельмінтів, призначають протипаразитарну терапію.
- Фізіолікування (спрямоване на підвищення тонусу органу, усунення запалення, знеболювання): електрофорез, УВЧ, високочастотна магнітотерапія та ін.
Хірургічне лікування (холецистектомія) призначають у разі складних форм з ускладненнями, неефективності консервативного лікування, наявності каменів в органі, а також за екстреними показниками. Операцію проводять за класичним протоколом (через розріз черевної стінки у правому підребер’ї) або лапароскопічно (з використанням ендоскопічного обладнання).
