Нудота, біль в епігастрії, печіння під ложечкою, порушення дефекації тощо — це симптоми інфекційного захворювання хелікобактеріозу, спричиненого грамнегативними патогенними бактеріями Хелікобактер пілорі. Мікроорганізм має тропність і колонізує епітелій пілоричного відділу шлунка та 12-палої кишки як людини, так і тварин. Інфекцією заражено близько 60% населення світу. IARC (Міжнародне агентство з вивчення раку) віднесло H. pylori до канцерогенів першої категорії.
Особливості інфекції
Хелікобактер — небезпечна мікроаерофільна бактерія, що викликає структурні зміни слизових стінок органів травлення. Крім шлунка, її іноді виявляють у нижньому відділі стравоходу, кишківнику, у зубному нальоті, під язиком. Мікроорганізм має потужні джгутики, які дозволяють йому легко пересуватися у в’язкому слизовому середовищі.
У процесі життєдіяльності мікроб виробляє фермент уреазу, що захищає його від агресивної дії HCl. Ензим розщеплює сечовину до аміаку, який нейтралізує хлористоводневу кислоту. Активна речовина виявлена не тільки в цитоплазмі, а й у всій поверхні клітин.
Шляхи передачі інфекції
Основні причини зараження хелікобактеріозом:
- використання забруднених бактерією продуктів або води;
- погана гігієна рук;
- через слину під час поцілунку;
- побутові предмети, індивідуальні засоби гігієни ротової порожнини;
- недостатньо стерильний ендоскопічний інструмент при проведенні процедури та ін.
Патогенез хелікобактеріозу шлунка
Через стійкість до кислого середовища бактерія може довго мешкати всередині шлунка. Спіралеподібні вусики допомагають мікробам проникати в підслизовий шар стінки органів. Продукти життєдіяльності, що виділяються (ензими, цитотоксини, аміак), надають руйнівну дію на навколишні тканини.
Крім того, імунна система організму людини реагує на чужорідне тіло та намагається його знищити за допомогою нейтрофілів, лімфоцитів та моноцитів. Однак, поглинаючи мікроорганізм, клітини крові знищують частину слизової оболонки, з якою контактувала бактерія.
На ділянці з пошкодженим епітелієм розвивається запалення (під впливом соляної кислоти), що призводить до виникнення ерозій, виразок. У результаті в людини з’являються серйозні шлункові захворювання: гастрит, виразкова хвороба, аденокарцинома, лімфома шлунка та ін.
Припускають, що патоген відіграє певну роль у походженні низки позашлункових патологій.
До них належать наступні: ідіопатична залізодефіцитна анемія, затримка росту у дітей, гіповітаміноз ціанокобаламіну, нез’ясована тромбоцитопенічна пурпура та ін.
За наявності хелікобактерної інфекції хелікобактеріоз розвивається не у всіх людей. Щоб з’явилося захворювання, потрібна присутність провокаційних факторів:
- зловживання алкоголем;
- нікотинова залежність;
- неправильне харчування;
- часті стресові ситуації та ін.
Симптоми захворювання
Інфекція може протікати безсимптомно десятки років. Клінічні ознаки хелікобактеріозу з’являються під час маніфестації процесу (при переході з латентної стадії на гостру). Загострення зазвичай продовжується близько 10–12 днів. Найпоширеніші прояви цього періоду:
- загальна запальна реакція: субфебрильна гіпертермія, озноб, слабкість, зниження працездатності, головний біль та ін.;
- дискомфортні або болючі відчуття в області епігастрії різного характеру та інтенсивності;
- підвищене газоутворення, що супроводжується здуттям живота;
- відчуття переповнення шлунка після їди;
- напади блювання, яким передує нудота;
- відсутність бажання вживати їжу;
- печіння під ложечкою (при ураженні стравоходу — за грудиною по ходу стравохідної трубки);
- відрижка вмісту шлунка або відрижка повітрям;
- порушення дефекації (переважно у вигляді запорів, у деяких пацієнтів затримка випорожнень чергується з діареєю);
- спазми, кольки в животі.
У деяких випадках хелікобактеріоз супроводжується алергічною реакцією, що проявляється шкірними висипаннями, які сверблять. Хронічна патологія, яка протікає досить довго, призводить до зниження маси тіла, розвитку анемії, появи заїд у куточках рота та ін.
Діагностика хелікобактерної інфекції
Діагностика хелікобактеріозу, що проводиться з метою виявлення H. pylori, може здійснюватися інвазивними та неінвазивними методами. Перший полягає у взятті та дослідженні зразка на біопсію під час проведення ендоскопічного обстеження. Біоптат передають у лабораторію, де вивчають гістологію тканини, роблять висів матеріалу на щільне середовище, що містить кров’яну сироватку.
Використовуючи здатність бактерії продукувати уреазу, проводять уреазний тест із біоптатом слизової оболонки шлунка. Шматок тканини поміщають у сечовиновмісне середовище, куди додають індикатор (феноловий червоний). Якщо жовта рідина набуває червоного відтінку, тест вважають позитивним.
Неінвазивні методи діагностики хелікобактеріозу:
- ІФА на антитіла до патогену в плазмі крові;
- ПЛР (виявлення фрагментів геному збудника);
- езофагогастродуоденоскопія;
- уреазний дихальний тест;
- ОАК з підрахунком лейкоцитарної формули (при хелікобактеріозі визначається помірне підвищення лейкоцитів та ШОЕ, зниження Hb).
Терапія захворювання
Схема лікування хелікобактеріозу залежить від конкретного клінічного випадку. Завдання корекції стану спрямовані на зниження ризику онкології, повну ерадикацію інфекції, загоєння ерозивно-виразкових пошкоджень на слизових, попередження кровотеч, рецидивів, купірування патологічних симптомів. Для цього використовують медикаментозну терапію, яка передбачає призначення препаратів наступних фармакотерапевтичних груп:
- антибактеріальні засоби (Clarithromycin, Metronidazole, Kanamycin та ін.);
- лікарські засоби, що знижують секреторну активність залоз шлунка, — інгібітори протонного насоса (Omeprazol, Lansoprazol та ін.);
- противиразкові засоби, які з метою захисту діють на слизовий епітелій травного тракту (препарати вісмуту: Bismuten, De-Nol та ін.);
- бактеріальні біологічні препарати (пробіотики: Acilact, Lactobacterin).
Після проведеного курсу антихелікобактерної терапії пацієнту призначають контрольні лабораторні дослідження. Немедикаментозне лікування хелікобактеріозу полягає в дотриманні щадної дієти та правил особистої гігієни.
