Ентерит

Ентерит — група запальних захворювань стінок тонкого кишківника (ТК). Характеризується розвитком дистрофічних змін на слизових оболонках. Призводить до порушення перистальтики, погіршує травлення, знижує бар’єрну функцію організму щодо гнильних бактерій та шкідливих речовин. Розлад трапляється серед пацієнтів різного віку, нерідко поєднується з іншими патологіями травного тракту. 

Причини виникнення ентериту

Ентерит — поліетіологічне захворювання. Здебільшого пусковим механізмом є гостра кишкова інфекція бактеріальної чи вірусної природи. Крім того, запалення може розвинутися внаслідок: 

• паразитарної інвазії;
• інтоксикації неякісними продуктами, алкоголем;
• вживання деяких ліків (антибіотики та ін.) у терапевтичних дозах або при передозуванні;
• іонізаційного випромінювання (лікування онкології);
• похибок харчування (жирна, груба їжа);
• ферментативної недостатності в організмі;
• аутоімунних захворювань;
• алергічної реакції;
• вроджених аномалій шлунково-кишкового тракту;
• супутніх хвороб (пухлини, цукровий діабет, панкреатит, холецистит та ін.).

Патологія може розвиватися після перенесених операцій на тонкій кишці чи шлунку. Професійна шкідливість (робота з токсинами, важкими металами, кислотами, лугами) теж часом стає причиною запалення кишківника.

Різновиди захворювання

Класифікація ентеритів:

1. За локалізацією запального процесу: еюніт (у тонкому відділі), ілеїт (на рівні клубової кишки), дуоденіт (у 12-палому кишківнику), тотальний (ураження всього органа).
2. За етіологічною ознакою: інфекційний (паразитарний, бактеріальний, вірусні ентерити), токсичний, лікарський, аліментарний, алергічний, ензиматичний, радіаційний та ін.
3. Залежно від характеру перебігу: гострий (виникає раптово, відрізняється яскравою клінічною картиною), хронічний (симптоми стерті).

Крім того, за патогенетичним критерієм виділяють первинну (самостійна патологія) та вторинну (розвивається внаслідок інших захворювань) форми ентериту. 

Симптоми ентериту 

Для гострого ентериту характерний різкий початок, виражена клініка:

• діарея (кілька разів на добу);
• відраза від їжі, що поєднується з нудотою;
• напади блювання;
• болючі відчуття в центральній частині живота та навколо пупка;
• гіпертермія до 38–39 °С;
• ознаки зневоднення: сухість у роті, запаморочення, прискорене дихання, суха бліда, холодна шкіра, спрага, зменшення позивів до сечовипускання (виникають при тяжкому перебігу захворювання).

Хронічна патологія розвивається внаслідок неадекватного лікування гострого процесу. При хронізації стану клінічна картина проявляється такими ознаками:

• бурчанням усередині кишківника;
• проносом (зазвичай у ранкові години або відразу після їди);
• підвищеним газоутворенням;
• дискомфортом у животі;
• відсутністю апетиту;
• ознаками мальабсорбції: гіповітамінозом, схудненням, стеатореєю, загальною слабкістю, анемією та ін.

Тривалий ентерит супроводжується втратою ваги, розвитком неврологічної симптоматики (дратівливість, депресія та ін.), порушеннями перетравлення їжі. 

Діагностика

Симптоматика ураження ТК не є специфічною й не використовується як основний критерій при постановці діагнозу. Об’єктивні орієнтири при діагностиці запальних патологій органу:

• болючість при пальпації проксимальних та дистальних відділів тонкого кишківника;
• наявність у пацієнта непрямих симптомів порушення всмоктування поживних елементів (жирні сліди на стінці унітазу після дефекації, різкий запах від калових мас, виснаження). 

При виявленні патології використовують методи: 

• копрограма (дослідження калу);
• визначення у випорожненнях панкреатичної еластази, кальпротектину, прихованої крові;
• ОАК, біохімія;
• бакпосів вмісту кишківника;
• двобалонна (капсульна) ентероскопія (тотальний огляд тонкої кишки на всьому її протязі);
• контрастна рентгенографія;
• гастроскопія (огляд початкових відділів ТК);
• колоноскопія (дозволяє вивчити слизовий шар ТК до першого дистального вигину).

Крім того, застосовують ультрасонографію заочеревинного простору, МРТ.

Лікування

Лікувальні заходи спрямовані на усунення причин, що викликали патологію, та корекцію стану пацієнта. Залежно від ступеня тяжкості хворого та етіології розладу програма лікування може містити такі методи, як-от:

• регідратація розчинами (парентеральне введення електролітів, білкових препаратів);
• симптоматична терапія: антибіотики (за наявності інфекції), травні ферменти, адсорбенти, вітрогонні засоби, вітамінні комплекси, спазмолітики та ін.;
• відновлення мікрофлори кишківника (пробіотики);
• пригнічення запалення (стероїдні гормони, негормональні протизапальні препарати);
• дієтичне харчування чи лікувальне голодування. 

Пацієнтів із тяжкою формою ентериту госпіталізують до стаціонару. Прогноз захворювання позитивний. Своєчасне адекватне лікування в переважній більшості випадків сприяє повному одужанню.