Рефлюкс-езофагіт

ГЕРХ (гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, рефлюкс-езофагіт) — хронічне запальне захворювання слизової оболонки стравоходу, яке розвивається в результаті систематичного зворотного закидання всередину стравоходу вмісту шлунка. При контакті з агресивними речовинами (травні ферменти, соляна кислота) ушкоджується та запалюється слизовий епітелій, що зумовлює виникнення клінічних симптомів. Патологія поширена, зустрічається у 20–40% населення світу.

Причини рефлюкс-езофагіту

В основі езофагіту лежить порушення моторики та евакуаторної функції гастроезофагеальної зони. Неспроможність сфінктера призводить до постійного ретроградного надходження шлунково-кишкового вмісту в стравохідну трубку. Внаслідок тривалого впливу подразників на слизові органи виникають ерозивні та виразкові запальні зміни. 
Провокаційні фактори рефлюкс-езофагіту:

• медикаментозне лікування соматичних захворювань деякими препаратами: НПЗЗ, бронходилататори («Теофілін»), блокатори кальцієвих каналів та ін.;
• патології системи блукального нерва (зміна секреції шлункового та кишкового соку, перистальтики кишківника, ковтання та ін.);
• зловживання кофеїновмісними продуктами (кава, чай, шоколад, кока-кола, енергетичні напої);
• часте використання перцевої м’яти при приготуванні фіточаю або додавання рослини до страв;
• супутні захворювання: дискінезія стравоходу, аерофагія (заковтування повітря), підвищене газоутворення, заочеревинні пухлини, виразкова хвороба шлунка або дванадцятипалої кишки, холелітіаз, дуоденостаз, коліт, діафрагмальна грижа, стрес;
• порушення режиму харчування (незбалансована їжа, переїдання, гострі, кислі, смажені продукти тощо);
• ожиріння;
• алкогольні напої, куріння;
• систематичні запори;
• малорухливий спосіб життя;
• вагітність.

Клінічні ознаки рефлюкс-езофагіту

Залежно від ступеня ураження тканин рефлюксним вмістом виділяють 4 стадії рефлюкс-езофагіту:

1. Початкова (лінійна): ерозивні зміни окремих ділянок дистального відділу стравоходу.
2. Друга (зливна): ерозії зливаються між собою, утворюючи значно більші вогнища.
3. Третя (кільцеподібна): запалення поширюється на всю внутрішню поверхню органа, з’являються виразки.
4. Четверта (стенозуюча): процес стає хронічним, формується виразка стравоходу, виникають стриктури, стеноз. Починається переродження епітеліальних клітин (циліндрична метаплазія слизової оболонки стравоходу), яке може призвести до розвитку злоякісної пухлини. 

Виразність симптомів рефлюкс-езофагіту залежить від стадії патологічного процесу. Характерні ознаки хвороби:

• печія (печіння під ложечкою, за грудиною). Може спостерігатися в будь-який час доби, посилюється в положенні лежачи після приймання їжі;
• відрижка (відходження скупчених газів із травного тракту через ротову порожнину) або зригування їжі;
• гикавка (виникає в результаті спазму діафрагми);
• дисфагія (порушення акту ковтання);
• дискомфортні відчуття при проходженні пережованої їжі стравоходом (характерно для III, IV стадії);
• болючість в області епігастрію та по ходу стравохідної трубки;
• часті блювотні позиви;
• відчуття комка в горлі або за грудиною.

Більшість пацієнтів з діагнозом ГЕРХ пред’являють скарги на прояв у них неспецифічних симптомів: гавкітливий кашель, швидке стирання зубної емалі, задишка, першіння в носоглотці, осиплість голосу, загрудинні болі та ін.

Діагностика патології

Обстеження та лікування рефлюкс-езофагіту проводить гастроентеролог. Під час первинної консультації фахівець з’ясовує історію захворювання, ставить пацієнтові питання щодо його способу життя. Після цього лікар проводить огляд, пальпує ділянку живота. Для підтвердження діагнозу потрібні додаткові дослідження:

1. Загальний аналіз крові.
2. Біохімічне тестування плазмової фракції.
3. ОАМ.
4. Добовий моніторинг кислотності вмісту стравоходу (рН-метрія).
5. Контрастна рентгенографія стравохідної трубки.
6. Сцинтиграфія з радіоактивною міткою.
7. Комбінована внутрішньопорожнинна багатоканальна рН-імпедансометрія (ВМІ-рН). 
8. Езофагоманометрія.
9. Вивчення кліренсу стравоходу та ін.

Для раннього виявлення рефлюкс-езофагіту в педіатрії використовують кислотно-перфузійний тест Бернштейна (ниточковий). У середню частину стравоходу через зонд вводять 15 мл 0,1 М соляної кислоти. При появі неприємних відчуттів у пацієнта (печія, болючість) та їхньому зникненні після введення фізрозчину тест вважають позитивним.

Лікування ГЕРХ

Лікування рефлюкс-езофагіту здійснюється консервативно. Комплексна програма містить низку заходів: дієтотерапію, лікарську терапію, зміну звичного способу життя. У разі ускладнених форм захворювання може знадобитися оперативне втручання (відкрита або лапароскопічна фундоплікація).

Медикаментозне лікування

Найчастіше використовувані групи препаратів для корекції стану хворих на рефлюкс-езофагіт:

• для придушення продукції шлункового соку, нейтралізації соляної кислоти, захисту слизових оболонок використовують інгібітори протонної помпи, антациди, альгінати, блокатори гістамінових Н2-рецепторів, М-холіноблокатори, гастропротектори та ін.;
• прокінетики призначають з метою покращення перистальтики травного тракту та прискорення евакуації їжі;
• для сорбції компонентів шлункового рефлюксу можуть призначатися ентеросорбенти;
• нейтралізувати токсичні компоненти жовчі (жовчні кислоти) допомагають препарати урсодеоксихолевої кислоти.

Дієта при езофагіті

Дієтичне харчування при рефлюкс-езофагіті полягає у виключенні продуктів, що підсилюють негативний вплив на слизові оболонки шлунка, стравоходу та викликають газоутворення: копченості, маринади, гострі продукти, соуси, приправи, бобові, гриби та ін. Під повною забороною знаходяться спиртні, газовані, кофеїновмісні напої. Максимально обмежується вживання солі.
Рекомендується «термічне щадіння»: холодні та гарячі страви небажані. Останній прийом їжі повинен бути за 3–4 години до укладання в ліжко. Способи приготування: відварювання, запікання, тушіння. Перед ковтанням їжу необхідно ретельно пережовувати (щоб уникнути попадання твердих частинок всередину стравоходу). Після їди мінімум 2–3 години не можна приймати горизонтальне положення.

Зміна способу життя 

Полягає у відмові від спиртного та куріння, збільшенні фізичної активності (за винятком вправ, які провокують рефлюкс). Пацієнтам із рефлюкс-езофагітом рекомендують відпочивати вночі на високій подушці. Спати бажано на лівому боці, тому що таке положення знижує ймовірність ретроградного закидання їжі в стравохід. 
Фізичне навантаження можна посилити, додавши 1–1,5-годинні щоденні піші прогулянки на свіжому повітрі або заняття скандинавською ходьбою. Людям з ожирінням складають план зі зниження маси тіла.