Ентероколіт – поєднане запалення товстої та тонкої кишки, що супроводжується вираженою клінічною симптоматикою. При захворюванні відбувається ураження слизових оболонок кишківника. Від патології страждають як дорослі, так і діти (зокрема грудного віку). Це мультифакторне порушення, але основною причиною виникнення є інфекція.
Ентероколіт і причини його виникнення
Ентероколіт — поширене захворювання системи травлення, у яке залучені переважно тонкий і кишковий відділи кишківника. Патологія може протікати в гострій чи хронічній формі. Гострий ентероколіт характеризується поверхневим ураженням кишкової стінки без поширення на її глибокі шари.
Хронічне запалення розвивається внаслідок неправильного лікування (або його відсутності) гострої форми захворювання. Відрізняється тривалим перебігом та чергуванням двох періодів: ремісії та загострення. Млява патологія поступово призводить до появи структурних змін не тільки на слизовій, але й на підслизовому шарі стінки органа.
Основні причини захворювання:
- інфекційне ураження шлунково-кишкового тракту (віруси, бактерії, грибки, найпростіші, паразити);
- безконтрольне вживання антибіотиків;
- інтоксикація;
- алергічна реакція;
- порушення метаболічних процесів в організмі;
- патології шлунково-кишкового тракту;
- супутні захворювання (холецистит, виразкова хвороба, панкреатит, ентерит та ін.).
Спровокувати запалення кишківника можуть:
- недотримання особистої гігієни;
- використання зіпсованих продуктів;
- похибки харчування (переїдання, вживання жирної, гострої їжі, фастфуду);
- зловживання алкоголем;
- гіперсекреція соляної кислоти (основний компонент, що утворює шлунковий сік) при гіперацидному гастриті:
- авітаміноз, нестача мікро-, макроелементів тощо.
Класифікація
Існує кілька типів патології залежно від етіопатогенетичного механізму її розвитку:
- Некротизуючий ентероколіт — важка форма патології, що розвивається у немовлят, які народилися раніше терміну. В основі патогенезу лежить гіпоксично-ішемічне ушкодження. У результаті на поверхні кишкової стінки утворюються виразково-некротичні деструкції.
- Медикаментозний. Основною причиною є неправильний чи тривалий прийом антибіотиків. Антибактеріальні препарати пригнічують зростання, розвиток корисної мікрофлори кишківника, що призводить до зміни якості та кількості мікробіоти в його просвіті (з тенденцією до збільшення шкідливих бактерій, що ушкоджують слизову оболонку).
- Токсичний. Виникає внаслідок дії на стінку кишки хімічних речовин, отрутохімікатів, хімієтерапії.
- Аліментарний (запальний процес, що розвинувся внаслідок неправильного харчування, вживання алкоголю).
- Паразитарний (розвивається через інвазію органа гельмінтами).
- Бактеріальний — гостра кишкова інфекція, викликана різними видами бактерій (кишкова паличка, сальмонели, шигела та ін.).
- Кандидозний (ураження грибами роду Кандида).
- Променевий (після впливу іонізаційної радіації).
- Механічний. Запалення розвивається внаслідок тривалих запорів або пошкодження стінки під час обстеження та ін.
Клінічні прояви патології
Симптоми ентероколіту залежать від того, у якій зоні локалізується основне вогнище патології (тонкий або товстий кишківник), а також від форми захворювання (гостра, млява). Так, для верхніх відділів органу характерними є ознаки порушення всмоктування поживних речовин (синдром мальабсорбції), що проявляється аліментарною дистрофією, авітамінозами, астеновегетативним синдромом, порушеннями обмінних процесів.
Загальні симптоми ентероколіту:
- Для гострої форми характерні раптовий початок, яскраво виражена клініка: діарея (від 5-6 разів на добу та більше), бурчання всередині кишківника, підвищене газоутворення. Біль у животі: різкий, нападоподібний (після дефекації настає короткочасне полегшення). Стан супроводжується відчуттями нудоти, часто виникає блювота. При огляді у пацієнтів виявляються обкладений нальотом язик, сухі шкірні покриви та слизові оболонки рота. При інфекційному процесі – гіпертермія, озноб, загальна слабкість, головний біль.
- Хронічний ентероколіт протікає менш виражено. Для нього характерні помірна болючість (зазвичай у зоні пупка, посилюється при фізичному навантаженні, через 1,5–2 години після їди), чергування запору з рідким випорожненням, здуття живота. Порушується кишкове травлення, що супроводжується бродінням їжі у просвіті кишківника, її гниттям. Калові маси, гази, що відходять, мають смердючий запах. Тривалий хронічний процес призводить до зниження маси тіла, втрати працездатності, нервової перенапруги.
Методи діагностики
Діагноз виставляється після проходження пацієнтом комплексного обстеження, яке містить низку заходів:
- збирання анамнестичних даних;
- аналіз поданих скарг;
- зовнішній огляд;
- пальпація, вислуховування перистальтики кишківника, перкусія органів черевної порожнини;
- клініко-лабораторні тести (ОАК, ОАМ, біохімія, копрограма, бакпосів калу на інфекцію та чутливість до антибіотиків, ІФА для виявлення антитіл та ін.);
- колоноскопія (ендоскопічне дослідження товстої кишки);
- рентгенодіагностика з пасажем контрастної речовини (барію) через травний тракт;
- капсульна ендоскопія;
- УЗД органів живота (черевної порожнини та малого таза).
План обстеження складає лікар залежно від тяжкості стану та форми патології.
Лікування захворювання
Лікування ентероколіту етіопатогенетичне: спрямоване на ліквідацію факторів, що викликали захворювання, та усунення патологічних симптомів. Лікувальний план містить у собі заходи:
- заповнення втраченої рідини з метою запобігання зневодненню (колоїдні розчини, електроліти);
- антибактеріальна, антипаразитарна, противірусна терапія (при інфекційній природі ентероколіту): антибіотики, глистогінні засоби тощо;
- відновлення мікрофлори кишківника (прокінетичні засоби);
- протизапальна терапія (НПЗП, стероїди);
- симптоматичне лікування (спазмолітики, анальгетики, протиблювотні та ін.);
- дієтотерапія (при гострій формі рекомендується лікувальне голодування зі збереженням обсягу пиття);
- лікування супутніх захворювань.
Дієта при хронічному ентероколіті виключає продукти, здатні дратувати запалену стінку кишківника, і такі, що утруднюють травлення: консерви, гострі спеції та приправи, соуси, кислі маринади, тверда їжа, тваринні жири. Харчуватися рекомендується часто, але невеликими порціями. Харчовий раціон розробляють так, щоб він містив оптимальну кількість для конкретної людини білків, жирів, вуглеводів, вітамінів та мінералів. Їжу варто готувати на пару або відварювати. Під суворою забороною смажене, алкоголь.
